malczuk-herb

на початок Великого Посту 2015 Р.Б.

 

Дорогі Брати та Сестри в Господі Ісусі Христі!

         В середу ми всі віруючі Римсько-Католицького визнання розпочали черговий раз період Великого Посту. В котрий вже раз Церква знов і знову заохочує нас гідно пережити цей час особливої благодаті. Покутна практика Великого Посту – це не фольклор і не побожна традиція, котра повторюється через деякий час. Практика покути повинна мати глибоке і спасенне значення в житті кожної щиро віруючої людини, це процес, завдяки котрому людина має звільнитися від гріховного поневолення, всіляких залежностей та осягнути свободу в Ісусі Христі.

         Починається піст!... Розпочинаються знову проповіді на покутну тему. Піст. Молитва. Милостиня. Треба взяти собі якусь постанову. Може добре і попоститися трішечки більше, зрештою, буду краще виглядати, треба пережити цей період без забав і гулянок до Пасхи, це вже не так і довго. А потім буде, як завжди.

         Вкотре людина чує заклик Церкви до каяття і покути… і кається, і покутує, і приступає до сповіді, а поправи немає, нічого не міняється. Мало того, що нічого не міняється, і ніхто не міняється, ні в сім’ї, ні в родині, ні в парафії, ні в моїй спільноті… у всякому разі, ніяких змін не видно. Чому???

         Робиться все. Піст, молитва, милостиня, сповідь. І сповідь робиться так, як того навчає Церква – іспит совісті; жаль за гріхи; визнання гріхів; міцна постанова виправитися і покута – епітемія, тобто відшкодування за гріхи, а результат той самий… чому?

         Дорогі Брати й Сестри, на мою думку – це тому, що щось у цій нашій побожній практиці «не спрацьовує» ‒ не відбувається щось, що повинно відбутися. А якщо цього чогось бракує, то тоді і молитви, і пости, і милостині, і навіть відбуті сповіді нам великої користі не приносять.

         Сьогодні пропоную Вам звернути увагу на щось таке як скруха. Це те, до чого має допровадити жаль – каяття.

         Біблія багаторазово вживає вираз скруха, як у Старому так і в Новому Заповіті. Скруха знаходиться на початку найважливіших виборів у житті віруючих, ба ще більше – є обов’язковою умовою того, що має після неї статися: справжнє навернення без неї не може заіснувати.

         В Старому Заповіті в книзі пророка Єзекіїла написано: «Покайтеся, і відверніться від усіх ваших гріхів, і не буде вам провина на спотикання.» (Єз 18, 30); «А коли б несправедливий відвернувся від усіх гріхів своїх, яких наробив, і виконував усі установи мої, і робив право та справедливість, буде конче він жити, не помре!» (Єз 18, 21).

         У Новому Заповіті св. Лука переказує слова Ісуса: «Якщо не навернетесь, усі згинете» (Лк 13, 1-5). В Діяннях Апостолів Петро навчає: «Покайтеся та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами» (Діян 3, 9). У тих же Діяннях трохи далі: «Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!» (Діян 8, 22), а також і тепер закликає Бог, та усім людям наказує, щоб скрізь каялися (Діян 17, 30). Як з цього бачимо, Біблія в обох Заповітах закликає до навернення. Воля Господа Бога також і сьогодні є незмінна. Постійно Він закликає всіх людей до навернення.

         Яке, однак, значення у цьому всьому процесі має слово «скруха»?

         Чим є у властивому біблійному значенні «скруха»? У біблійній скрусі можемо розрізнити три елементи.

         Першим елементом є переконання про гріх. Але вже тут увага: перед тим, як ми дізнаємось, що є зле, мусимо знати, що є добре. Не можна бути переконаним про те, що ти на злій дорозі, без свідомості, що існує інша, властива. Це не є також «продукт» чисто людських роздумів. Це Бог сам дає нам у Святому Духові  переконання про зло, про злу поведінку. Ця Його дія, що виражається у голосі сумління та здоровому глузді, ввімкне в нас червоне світло, котре попереджує про зло, яке може бути, тобто про гріх. Правдою також є те, що не всі здібні до пережиття такого досвіду. Дехто вчинив своє серце вже настільки скам’янілим, що не чує голосу Святого Духа. Переконання про гріх ще не є вповні скрухою, хоча складає її важливу частину. Воно дозволяє нам усвідомити існуючу небезпеку, що є дуже важливим. Перед тим, як станемо перед Господом, перед Його хрестом, аби просити про пробачення гріхів, мусимо мати переконання про особисту грішність, а таке переконання вже є плодом дії Святого Духа. Це Дух Господній переконує нас про наш гріх в дійсно ефективний спосіб. Ніхто не може сам від себе повністю побачити власну гріховність, якщо не буде натхнений Святим Духом.

         Другим елементом, котрий є якби подальшою складовою скрухи, являється жаль за гріхи. Біблія каже: «Господь зламаносердним близький, і впокорених духом спасає» (Пс 33, 19). Жаль – це усвідомлення того контрасту, який існує поміж святістю Бога і нашим станом нечистоти. Можемо тут згадати пророка Ісаю, коли він пережив стан присутності Бога, то й закричав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Іс 6, 5). Цей жаль, це своєрідне засмучення, котрого Господь вживає для реалізації своєї цілі в нас, це не якась порожня емоція, це щире вболівання з приводу вчиненого гріха і щире бажання повернутися на дорогу справедливості.

         Такому жалеві товаришує спеціальна Божа обітниця: «Бо так промовляє Високий і Піднебесний, повіки Живущий, і Святе Його Імення: Пробуваю Я на Височині та в Святині, і з зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!» (Іс 57, 15). Цій обітниці усі можуть довіритись…

         Біблія на підтвердження цієї тези подає приклад Апостола Петра, котрий відрікся від свого Вчителя: «І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…» (Мт 26, 75). Це так, якби нам було сказано, що Петро ніколи не був більш гідним милосердя ніж тоді, коли сам, далеко від натовпу, щиро плакав над своїм гріхом.

         А відтак почуття тягаря гріха, плач над ним – це другий крок справжньої скрухи.

         Третім кроком є переконання, що в нашому нутрі, в нашій поведінці та в способі життя, здійснюються переміни. Біблія говорить: «Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння…, а смуток світський чинить смерть» (2 Кор 7, 10). Якщо ми насправді переживаємо і виражаємо скруху, наша воля урухомлюється і тоді змінюємо напрямок нашого життя, наших постав в ньому та виникаючих з цього дій. Тільки тоді ми стаємо по-справжньому готові прийняти благодать вічного життя, котрим Бог нас обдаровує в Ісусі Христі.

         Бог дав свого Сина, Ісуса Христа, котрий вмер на хресті і пролив кров за наші гріхи, і третього дня воскрес. Святий Дух, котрого Воскреслий обіцяв своїм учням, діє в наших душах. Це перша інтервенція Бога, котрий хоче переконати нас про наші гріхи. Це Бог сам мусить нам допомогти, але і ми маємо нашу частину зарезервувати для нашого рішення: це ми маємо піти за Його голосом. Мусимо скрушитися (зламати наші серця) – з Божої благодаті – і прийняти спасенну зміну нашого життя.

         Тоді урухомлюється наша воля й визнаємо Богові: «Бажаю змінити моє життя» разом з покірним проханням: «Господи, допоможи мені!»

         Дорогі Браття і Сестри, тільки скрушене серце є місцем, де Бог насправді може діяти вільно та в повноті. Це Він приготовляє серце до такого стану, а також Він сам далі буде провадити. Коли людина починає перед Господом жити в правді, її життя змінюється. Життя професійне, родинне – усі його аспекти змінюються. Діяння Апостолів до цього заохочують: «Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами» (Діян 3, 19). Коли жалкуємо за наші гріхи та виражаємо справжню скруху, тоді сам Бог нас навертає та змиває наші гріхи.

         Погляньмо на історію людства. Всі цивілізації, які були, всі знищив гріх, також і ті, які були горді та повні почуття власної потуги. Будьмо відважні сказати, що, дивлячись на оточуючу нас дійсність, докладно такий самий ризик загрожує і нашій цивілізації.

         Не зволікаймо наблизитись до Господа, вслухаймося в Його голос, дозвольмо Йому, а Він буде діяти в нас. Ми, кожен з нас, є складовою частиною цього світу і було б добре, щоб зміна на краще цього світу розпочалася в наших серцях і власне з нас.

         Дорогі Брати і Сестри, мої любі дієцезіани, бажаю всім Вам і собі пережити цього року час Великого Посту в особливий спосіб. Щоб в цьому часі кожен зазнав Божої ласки, слабкі – зміцнення, хворі – зцілення, боязливі – мужності, самотні – приязні, в’язні – свободи. Нехай кожен дозволить Богові доторкнутись свого серця.

         Я в даний час у Римі у Апостольських Порогів разом з іншими єпископами з України пам’ятаю про Вас і молюсь про рясне Боже благословення для кожного.

Київ, 17.02.2015.                           

† Архієпископ Петро Мальчук

Oрдинарій

Київсько-Житомирський

Мапа сайту

Вселенська Церква

 

Нунціатура

|— Апостольська Нунціатура в Україні
|— Апостольський нунцій
|— Папська дипломатія

 

Дієцезії

|— Львівська архідієцезія
|— Кам’янець–Подільська
|— Київсько-Житомирська
|— Луцька
|— Мукачівська
|— Одесько-Сімферопольська
|— Харківсько-Запорізька

Єпископи 

 

Про Конференцію

 

Структура

|— Президія
|— Комісії
Комісія Доктрини Віри • Комісія «Церква-Держава» • Комісія «Справедливість та мир» • Комісія у справах Катехизації • Комісія у справах кліру і священицьких покликань • Комісія у справах мирян • Комісія у справах літургії • Комісія у справах сім`ї • Комісія у справах Засобів Масової Інформації • Комісія у справах богопосвяченного життя • Комісія «Карітас-Спес» • Комісія у справах сакрального мистецтва • Комісія у справах екології та туризму • Душпастирство серед молоді

Документи

|— Звернення Єпископату РКЦ
|— Душпастирські Листи єпископів
|— Документи Комісій Конференції

|— Інші

 

Для ЗМІ

|— Прес-секретар Конференції
|— Медіа-Центр Конференції
|— Оголошення
|— Матеріали для завантаження